Про затори у Києві, майбутнє міста та українізацію столиці – політик розповів в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу.

Варте уваги Про підкорення Києва та війну з забудовниками: ексклюзивне інтерв'ю з Притулою

Про проблеми транспортної системи

Затори в Києві – справа дуже хвороблива для усіх. Що з ними робити?

З ними робити те саме, що й з іншими проблемами в місті: потрібен комплексний підхід, якого немає.

Він однозначно буде болючий: чи то для водіїв, чи то для когось іншого. Рішення повинно бути вольовим.

Саме тому ми провели 10 круглих столів щодо транспортної системи. В кожному районі збирали місцевий актив. Спілкувалися з урбаністами, з людьми, які долучаються до розробки таких програм. У нас є люди, які приносили меру свої напрацювання і показували, як це може працювати. Я кожен день сиджу з консультантами і просто захоплююсь ними. Тому що це – фанати своєї справи. Вони знають, який тут пасажиропотік, пропускна спроможність вулиць. Вони розуміють: якщо конкретний міст відремонтувати і там уникнути заторів, то вони виникнуть через кілометр в інших місцях. Bottleneck, так? Це називають горловинкою пляшки.


Притула прокоментував проблему заторів у Києві / Фото Unsplash

Цим просто ніхто не займається комплексно. Розв'язують якісь локальні питання. Приїхали, зробили ремонт і сказали: "Дивіться, ми ж щось таки та й робимо". Не треба робити ямковий ремонт по Києву. Потрібно підходити комплексно до транспортної системи і для цього є інструменти. Раніше я згадував проєкт від Світового банку. Так, він потребує доопрацювання, тому що за 5 – 6 років від моменту, коли його подали, в Києві багато чого змінилося.

В нас додалося кількасот тисяч "євроблях", наприклад, які дали додаткове навантаження на транспортну інфраструктуру. Окей, ці моменти врахували спеціалісти, з якими я працюю. Я не є таким спеціалістом в царині транспортної системи аби зараз міг фахово про це дискутувати. Але я можу запевнити, що люди, які бачать, як розв'язати цю проблему, є у нас в структурі партії та в моїй команді. Це не одна людина.

Повне інтерв'ю 24 каналу з Сергієм Притулою: дивіться відео

В'їзд у центр буде платний?

Це дискусійне запитання, зараз не буде швидкої відповіді. Знаю, що були такі заяви з оточення чинного мера. Це викликало певний резонанс. Коли я останні рази приїжджав в Лондон, там був платний в'їзд в центр міста. Але мені здається, що до цього питання варто доходити поступово.

А метро на Троєщині?

Це питання, яке треба адресувати чоловікові, який за 6 років кілька разів міняв дати, коли він відкриє це метро.

Ну наприкінці 2020 року міст нібито має бути...

Ви маєте на увазі Подільсько-Воскресенський? Камон, це ж пекло, друзі... Це 16 років вбухування грошей в міст, який реально мав дуже сильно розвантажити інші, стати додатковою артерією для людей з Троєщини. Але ж він будувався та закладався з огляду на те, що на момент його здачі там вже буде метро. І по ньому мала йти ще гілка – метро, сполучення, вагончики мали кататись туди-сюди.

Метро на Троєщину: що варто знати?

Троєщина – один із найзаселеніших масивів столиці на лівому березі. Там живуть сотні тисяч людей. Найзручніше сполучення з правим берегом – Північний міст, на якому в годину пік не уникнути заторів.

Про метро там заговорили ще у 1970-х роках, планували гілку вздовж лівого берега. У 1990-х почали зводити Подільський міст, який досі є недобудованим. У Києві ще не було такого мера, який би не обіцяв підземку на Троєщину.


Ну там же воно і є.

Є, але нема. Просто ще один міст для автомобілістів, які зайдуть з Троєщини на Поділ. І він стане, от тепер до кінця. Там і так на волах сидиш, старієш регулярно, а тепер там просто буде "ляля", в лапках. Спеціалісти, з якими я спілкуюсь, кажуть про те, що потрібно дуже сильно зважати на раціональність.

Це славнозвісне метро на Троєщину – перспектива десь 2035 – 2045 років. Це так кажуть не міський голова, а люди, які в цьому розбираються. Тому що мер кожного року обіцяє повідкривати все, що завгодно, а віз і нині там.

Вони кажуть, можливо, замість того, щоб вбухувати стільки мільярдів, попрацювати над питанням все-таки рейкового транспорту – не тільки метро, а й швидкісного трамвая. Можливо, по мостах відновити трамвайне сполучення лівого і правого берега. Тому що апокаліпсис насправді не за горами.

В нас тотальна невідповідність у розвитку лівого та правого берега. На лівому березі з'являється багато житлових комплексів, але лівий берег акумулює менше робочих місць, приблизно 18 – 20%. Тому ця історія з щоденною міграцією з одного берегу на інший буде актуальною доти, поки знову ж таки не буде впроваджений нормальний генплан розвитку міста. Який передбачатиме все те, що стосується рівномірного розвитку територій.

Про майбутнє Києва

Як би ви описали Київ вашої мрії через 5 років?

Це місто, по-перше, інклюзивне. Аби десятки тисяч киян, які прикуті, наприклад, до інвалідного візка чи мають ще якісь клопоти зі здоров’ям, стали повноцінними учасниками життя у столиці. Зараз вони не мають такої можливості. Це видно на кожному кроці.

По-друге, я б дуже хотів, щоб це було місто, в якому б зрушилося з мертвої точки питання дитячого алкоголізму та наркоманії. Це те, про що вголос ніхто не хоче говорити, але ситуація по школах Києва достатньо критична. Ненормально, коли діти в школі знають, до кого можна підійти, аби купити "травку" чи "фєн". Це питання незручне, воно замовчується. Це велика проблема, нею ніхто не займається, окрім низки активістів, які є батьками таких дітей і намагаються їх захистити від цієї проблеми.


Сергій Притула / Фото "Голос"

Мрію про Київ, у якому людині, аби доїхати до роботи зі свого спального району, не потрібно за поїздку в один бік змінювати 3 види транспорту. Людина буде мати можливість скористатися одним. Я мрію про такий Київ, у якому, аби догодити власникам маршруток, будуть розбивати один довгий маршрут на 2, щоб людина платила за пересадку.

Я мрію про місто, у якому не буде тільки фасадно чим помилуватися. Тому що всі кажуть: "Боже, які в Києві гарні парки". Це, знаєте, як в тебе роздовбаний під'їзд, обпісяні стіни, вибите скло, зламані вхідні двері, але ми дуже тішимося, бо в нас такі гарні штори вдома висять. Так не годиться.

Бачу Київ таким, в який на вихідні приїжджають люди зі всієї Європи. В якому є нормальний громадський простір та адекватні пішохідні зони, а не те, що маємо станом на сьогодні. Про проблеми можна говорити багато, але я переконаний, що перший крок до змін починається з того, що ти бачиш цілісну картину.

Про боротьбу за крісло голови КМДА

Якщо ви стаєте мером, війна наступного дня – за крісло голови КМДА. Є чутки, що в Офісі Президента є план буквально після виборів призначити свого голову КМДА. Попри те, що кияни вибрали міського голову – не представника їхньої фракції.

Це буде вкрай необачний хід. Не думаю, що Зеленський наважиться на такий крок. Навіть за умов, якщо Єрмак буде йому говорити про це в обидва вуха, в мегафон. У президента і так зараз проблеми з рейтингом. В столиці, відверто кажучи, у них не все гаразд. Спроба "нагнути" громаду Києва – це буде останній цвях в домовину рейтингів і в принципі легітимності як президента. Є рішення Конституційного суду від 2003 року про те, що людина, яка перемагає на виборах київського міського голови, автоматично поєднує цю посаду з посадою голови КМДА. Розподіл повноважень між різними людьми призведе до управлінського колапсу – це однозначно і очевидно.

Хто має керувати Києвом – обирають кияни своїм правом голосу. Ми не Росія, у нас люди не сприймуть призначення керівництва зверху. Президент хай займається головами ОДА, зовнішньою політикою та армією.

Якщо президент спробує розділити повноваження між 2 людьми і поставить якусь свою політичну креатуру на посаду голови КМДА, то кияни нагадають президенту, хто виходив на Майдан в перші дні у 2004 та 2013 роках. Початки Майдану – це був Київ і кияни, вже потім з'їжджалися регіони. Не потрібно недооцінювати киян та дражнити їх, це вилізе боком.

Це якраз та історія, коли міському голові Києва в моїй особі буде набагато простіше керувати містом. Адже якщо ти опираєшся на обмежене коло якихось забудовників і дерибанників, у тебе немає підтримки активної частини громади. Я ж на неї завжди розраховую, тому що якраз вона і стала тою рушійною силою і хвилею, яка підштовхнула мене до балотування.

Про українізацію в Києві

Це правда, що ви перевчили говорити дружину української мовою?

Моя дружина з Донецька. До знайомства зі мною вона дійсно не спілкувалась українською. Але коли ми почали жити разом і Катя долучалася до наших спільних проєктів, вона сама зрозуміла, що так не пасує. Адже чоловік роками несе прапор боротьби за українську мову в медіа та в її правильне проникнення у російськомовні сфери чи регіони. Що, мабуть, не пасує дружині такого хлопця спілкуватися з моєю родиною, мною чи з нашими дітьми російською.


Сергій Притула з дружиною Катериною / Фото з сімейного архіву

Звичайно, дружина спілкується зі своїми друзями російською. Але що стосується виховання дітей та спілкування у публічній площині, ведення бізнес-перемовин – українською.

Українізація в Києві також буде?

Вона рухається у той чи інший спосіб. Не такими темпами, якими б мені хотілося, місцями вона відкочується. Сьогодні в фейсбуці я прочитав не надто втішну заяву від однієї мережі книгарень, в якій я інколи закупав книжки. Вони якось так через "перепрошую" прямо сказали своїм читачам, що змушені збільшити кількість російськомовних книг на полицях своїх магазинів. Це не дуже хороший сигнал.

З одного боку, я розумію власників цієї мережі книгарень, які в непрості часи намагаються зберігати колектив та книгарні. Вони йдуть шляхом найменшого спротиву і дивляться на кон'юнктуру ринку. З іншого боку – це вирок теперішньому стану справ, діям уряду щодо підтримки україномовного книговидавництва. На жаль, в Україні на 30 році незалежності видавати книги українською є дуже дорогою справою. Набагато простіше завести сюди задешево надруковані в Росії чи надруковані російською книги і тут продавати. Це неправильно.